Download Transport Conventions: Classification and Key Documents and more Slides Political Theory in PDF only on Docsity!
1.Джерела правового регулювання міжнародних перевезень.
Джерела правового регулювання міжнародних перевезень
Види джерел правового регулювання міжнародних перевезень - це акти національного законодавства,
звичаї, міжнародні договори, судова практика, договори суб'єктів транспортних відносин.
Національне законодавство:
⮚ Цивільний кодекс України
⮚ Господарський кодекс України
⮚ Кодекс торгового мореплавства України
⮚ Повітряний кодекс України
⮚ ЗУ «Про транспорт»
⮚ ЗУ «Про автомобільний транспорт»
⮚ ЗУ «Про залізничний транспорт»
⮚ ЗУ «Про міжнародне приватне право»
⮚ ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»
⮚ ЗУ «Про міжнародний комерційний
арбітраж
Характеризуючи акти національного законодавства,
варто розрізняти і основу всього законодавства
окремих держав (конституції), і акти транспортного
законодавства. Наприклад, Конституція України 1996
р. хоча і не є актом транспортного законодавства у
прямому значенні, але становить основу всього
законодавства
України, містить но рми різного характеру, але
водночас окремі її положення - це норми цивільного
права, які суди можуть безпосередньо
використовувати для захисту прав та інтересів осіб
(постанова Пленуму Верховного Суду України від 1
листопада 1996 р. "Про застосування Конституції
України при здійсненні правосуддя "). Так,
Конституція України містить низку норм, що
визначають принципові положення регулювання
відносин власності (статті 13,14,41) та ін.
Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися
і розпоряджатися своєю власністю, результатами
своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку,
визначеному законом.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть
користуватися об'єктами права державної та
комунальної власності відповідно до закону.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права
власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної
власності може бути застосоване лише як виняток з
мотивів суспільної необхідності, на підставі і в
порядку, встановлених законом, та за умови
попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Примусове відчуження таких об'єктів з наступним
повним відшкодуванням їх вартості допускається
лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована
виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та
порядку, встановлених законом.
Використання власності не може завдавати шкоди
правам, свободам та гідності громадян, інтересам
суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і
природні якості зе
Згідно зі ст. 8 Конституції України всі інші закони
України, акти Президента України, акти Кабінету
Міністрів та інших органів виконавчої влади повинні
прийматися на основі Конституції України, її
положень.
Акти законодавства про договірні перевезення
розподіляють на: 1) головний акт - Цивільний
кодекс України (далі - ЦК); 2) інші закони України, які
видаються відповідно до Конституції України та ЦК
України. Значення такого поділу полягає в тому, що
інші акти законодавства не можуть суперечити ЦК
України, а під час змін і доповнень мають
узгоджуватися з ним.
Транспортні відносини можуть регулюватися й
актами Президента України, постановами Кабінету
Міністрів, що мають загально-нормативний
характер і регулюють відповідні відносини. Інші
органи державної влади також можуть видавати
нормативно-правові акти, які регулюють транспортні
відносини, але лише у випадках і в межах,
установлених законом.
На основі ЦК України приймають спеціальні закони.
Вони зазвичай регулюють окремі питання, відіграють
службову роль, термін їхньої чинності менш
тривалий.
У зв'язку з цим можна вважати, що найвагоміші положення перевезень установлюють ЦК України (глава 64) та ГК України (глава 32). Однак наголосимо: ЦК України регулює договірні відносини перевезень узагалі, а ГК України як акт спеціальної спрямованості - лише перевезення вантажів.
Глава 64 ПЕРЕВЕЗЕННЯ
Стаття 908. Загальні положення про перевезення
- Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
- Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Глава 32 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
Стаття 306. Перевезення вантажів як вид господарської діяльності
- Перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
- Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
- Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
{Частина третя статті 306 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1054-IX від 03.12.2020}
- Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
- Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
{Частина п'ята статті 306 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1054-IX від 03.12.2020}
- Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Міжнародний договір - це угода двох або кількох держав, яка містить норми права про встановлення,
зміну або припинення прав і обов'язків у відносинах між ними. Його можна називати по-різному: договір,
угода, пакт, конвенція, протокол та ін.
Міжнародні договори у сфері міжнародних перевезень
У сфері залізничних перевезень:
▪ Бернська конвенція про міжнародні залізничні перевезення КОТІФ, 9.05.
▪ Угода про міжнародне залізничне сповіщення (УМВС), 51р
▪ Європейська Угода про міжнародні магістральні залізничні лінії, 85р
У сфері автомобільних перевезень:
▪ Віденська конвенція про дорожній рух, 68р
▪ Віденська конвенція про дорожні знаки та сигнали, 68р
▪ Женевська конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом
(КДПВ), 19 травня 1956 р.
▪ Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів та їх багажу, 9 жовтня 1997 р.
▪ Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ),57р
У сфері морських перевезень
▪ Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу, 74 р.
▪ Міжнародна конвенція ООН про морське перевезення вантажів, 78 р
▪ Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент, 24 р.
У сфері повітряних перевезень:
▪ Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил стосовно міжнародних повітряних перевезень,
29 р.
▪ Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію, 44 р.
▪ Угода про транзит при міжнародних повітряних сполученнях ,44р
▪ Угода про цивільну авіацію та про використання повітряного простору, 91р (СНД)
▪ Монреальська конвенція про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, 99р
Поняття "судова практика " має декілька аспектів.
По-перше, під цим терміном розуміють керівні роз'яснення вищих судів щодо застосування цивільного
законодавства. Такі роз'яснення містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України, а також у
роз'ясненнях Вищого господарського суду України. їх застосовують на основі аналізу й узагальнення судової
практики, надають в порядку судового тлумачення, і вони обов'язкові під час вирішення цивільних спорів у
справах відповідної категорії.
По-друге, цей термін використовують для позначення багаторазового, уніфікованого розв'язання судами
однієї і тієї самої категорії справ.
Судова практика, якщо трактувати її сукупністю судових рішень, не становить джерело цивільного права.
Кожен суддя, вирішуючи справу, де діє сформована судова практика, водночас не зв'язаний висновками,
зробленими іншими судами, з подібної категорії справ. Він виносить рішення, обґрунтоване на внутрішньому
переконанні, яке склалося внаслідок правової оцінки встановлених судом обставин справи.
Звичай як джерело правового регулювання міжнародних перевезень визнається у більшості правових систем. Зважаючи на характер правового звичаю, можна виокремити декілька його видів: міжнародні; внутрішньодержавні; судові; ділового обігу (обороту);
звичаї, ґрунтовані на звичаєвому праві та ін. Окремі звичаї зафіксовані у відповідному документі (приміром, звичаї розподілу загальної аварії кодифіковані у Йорк-Антверпенських правилах, а також закріплені у Кодексі торговельного мореплавства; деякі судові звичаї зафіксовані у постановах Пленуму Верховного Суду України тощо). Але інші в документах не закріплені, вони мають характер правових аксіом, які зазвичай беруть до уваги учасники цивільних відносин.
Звичаї можуть мати характер конкретного правила (скажімо, судно розвантажують упродовж терміну, передбаченого звичаями того чи іншого порту). Однак вони можуть також бути окреслені загально. Наприклад, у частині 4 статті 13 ЦК України передбачено: здійснюючи цивільні права, особа повинна дотримуватися "моральних засад суспільства". Очевидно, що "моральні засади суспільства" є категорією звичаєвого права, якій надана обов'язкова чинність нормою ЦК України. Водночас ця категорія потребує додаткового тлумачення, отже, необхідне з'ясування сукупності конкретних звичаїв, які визначають моральні засади суспільства (гуманітарні цінності, прийняті у суспільстві, та ін.).
Частина 2 статті 7 ЦК України визначає місце звичаїв у системі норм цивільного права, передбачаючи, що звичай, який суперечить актам цивільного законодавства або договору, не застосовується. Однак це положення варто тлумачити ширше, оскільки не може також застосовуватися і звичай, що суперечить моральності суспільства, публічному інтересу і под.
Міжнародний договір - це угода двох або кількох держав, яка містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у відносинах між ними. Його можна називати по-різному: договір, угода, пакт, конвенція, протокол та ін. Залежно від ріввя укладання міжнародного договору він може бути міждержавним, міжурядовим, відомчим, а якщо є декілька сторін -
Джерела правового регулювання міжнародних перевезень - це зовнішня форма вираження норм, що регулюють відносини в галузі міжнародних перевезень.
Види джерел правового регулювання міжнародних перевезень - це акти національного законодавства, звичаї, міжнародні договори, судова практика, договори суб'єктів транспортних відносин.
серпня 1979 р.), Європейську угоду про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975 р. (діє в Україні з 29 березня 1983 р.), Протокол про розмітку доріг від 1 березня 1973 р., Європейську угоду щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄСТР) від 1 липня 1970 р. зі змінами від 1973 р. Для подальшого розвитку міжнародних автомобільних перевезень Україна укладає двосторонні міжнародні договори. З-поміж них – Угода про міжнародні автомобільні перевезення з Польщею (1992 р.), Угода про міжнародні автомобільні перевезення вантажів із Францією (1992 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення із Білоруссю (1992 р.) та Виконавчий протокол до неї (1994 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення з Грузією (1993 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення з Росією та Виконавчий протокол до неї (1995 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення з Вірменією (1998 р.) Залізничне право Всі джерела, що регулюють МЗП можна класифікувати на 3 групи: 1) джерела, що регулюють питання організації МЗП. Становлення почалось з прийняттям конвенцій про залізничні перевезення вантажів, пасажирів та багажу, а також окремих угод. Перша серед них — Бернська конвенція про міжнародні перевезення вантажів, що була прийнята у 1890 р. представниками дев’яти країн. Звичайно, вона неодноразово змінювалась та доповнювалась, пізніше назву чинну редакцію. У 1923 р.у Берні була прийнята Конвенція про залізничні перевезенняпасажирів та багажу, яка на протязі свого існування неодноразово підлягалазмінам.Обидві ці конвенції в травні 1980 р. на Бернській конференції булипереглянуті та змінені. Результатом такої роботи стало прийняття Конвенціїпро міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ). Вона набрала сили 1 травня1985 р. Структурно Конвенція складається із основного тексту та додатків. Дляюристів особливе значення має Додаток А «Єдині правила до договору проміжнародне залізничне перевезення пасажирів (ЦІВ)» та Додаток В «Єдиніправила до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (ЦІМ)». Іншими додатками є: «Регламент про міжнародне перевезення небезпечнихвантажів (РІД) -Додаток С; «Єдині правила до договорів про використаннявагонів в міжнародному залізничному сполученні (ЦУВ) — додаток D; «Єдиніправила до договору про використання інфраструктури в міжнародномузалізничному сполученні (ЦУІ) - додаток Е; «Єдині правила про затвердженнятехнічних стандартів прийняття єдиних технічних приписів, щозастосовуються до залізничного обладнанння, призначено для використання вміжнародному сполученні (АПТУ) — додаток F; «Єдині правила про допускзалізничного обладнання , що використовується в міжнародному сполученні(АТМФ) — додаток G. Учасниками КОТІФ є практично всі країни Європи, а також країниПівнічної Африки, Близького та Середнього Сходу, Індія та Пакистан. Азійськіта африканські країни застосовують процедури КОТІФ з деякимивиключеннями. Україна приєдналась відповідно до Закону, що був прийнятий5.06.2003 р. Другу групу джерел складають угоди, що регулюютьМЗП, учасникамияких є колишні соціалістичні країни. Це угоди, які діяли в межах Радиекономічної взаємодопомоги (РЕВ). Це Угода про міжнародне вантажнесполучення (УМВС) та Угода про міжнародне пасажирське сполучення(УМПС). Угода про міжнародне вантажне сполучення була розроблена у 1951 році,було внесено багато змін та доповнень, останні у 2001 році. Учасниками цьогодоговору є країни СНД, Прибалтики, Албанія, Польща, Китай, КНДР,Монголія, Іран, Болгарія та інші. Угода про міжнародне пасажирськесполучення діє в редакції 1999 року. Крім названих джерел, МЗП доповнюються регулюванням таконкретизацією службовими інструкціями, тарифами, правилами та ін. До третьої групи джерел ми відносимо двосторонні угоди, інструкції таправила, що мають юридичну силу. Ці акти укладаються, як правило, міжурядами держав або транспортними відомствами, або зацікавленимизалізницями. Предметом їх регулювання є встановлення порядку взаємодіїприкордонних залізниць, режим роботи прикордонних станцій, регулюванняпроцедури передачі та приймання вантажів, здійснення взаємних розрахунків між залізницями.
Щодо повітряного права
Ефективне регулювання повітряних перевезень стало можливим завдяки діяльності міжнародних організацій.
Однією з перших була створена Міжнароднаавіатранспортнаасоціація(1919 р.). На початку 40—х років до
неї входили найбільшіавіакомпанії США та Європи. У 1945 р. цюАсоціаціюреорганізовано й прийнятоїїновий
Статут. Вона об’єдналапровідніавіакомпаніїЄвропи, США, Азії, Австралії. Асоціація повинна
сприятирозвиткубезпечного, регулярного та економічновигідного для держав авіасполучення. З цією метою
нею булоприйнятоєдиніумовиперевезень (1927 p.), форми квитків, багажнихквитанцій, накладних (1929 p.),
умовиперевезенняпасажирів і багажу (1954 р.) та ін [1].
Створення у 1944 p. міжурядовоїспеціалізованої установи — Міжнародноїорганізаціїцивільноїавіації ( далі —
ІКАО), яка почала функціонувати у 1947 p., призвело до об’єднаннязусиль по
врегулюваннюповітрянихперевезеньпонад 160 країнсвіту. ІКАО досліджує проблеми організації міжнародної
цивільної авіації, повітряних трас, створення аеропортів і аеронавігаційних засобів, розробляє міжнародні
стандарти для конструювання й експлуатації повітряних суден, правила з використання устаткування, засобів
зв'язку і контролю над польотами; сприяє уніфікації митних, імміграційних і санітарних правил і т.д. У рамках
ІКАО розробляються проекти міжнародних конвенцій [5].
У рамках ІКАО підготовлено, зокрема, Гаазький протокол 1955 р., Гвадалахарсъкуконвенцію 1961 p..
Гватемальський протокол 1971 p. Як додаток до Чиказькоїконвенції ІКАО прийнятоМіжнародністандарти. У
них, як і в іншихрекомендаціях, визначенодіяльністьпілотів, екіпажівлітаків, операторівслужбиповітряного
руху і наземнихекіпажів, регламентовановимогищодолітаків та їхустаткування, аеронавігаційних карт тощо.
Важливе значення має Чиказька конвенція 1944 року. Вона встановила, що регулярне здійснення повітряних
перевезень в іншу країну неможливе без спеціального дозволу тієї країни. Завдяки укладенню Чиказької
конвенції склалася практика укладання двосторонніх угод про контроль за повітряними перевезеннями.
12 жовтня 1929 р. підписана Варшавська конвенція про уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних
повітряних перевезень. Вона є основною міжнародною угодою, яка визначає умови повітряних перевезень
пасажирів і вантажів. Її доповнюють Гвадалахарська конвенція 1961 року та Гватемальський протокол 1971
року. В Україні при здійсненні авіаперевезень керуються багатосторонніми, двосторонніми договорами про
повітряне обслуговування, а також Повітряним кодексом, у якому вказано, що регулярні міжнародні польоти
повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави,
здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод [4]. Нерегулярні міжнародні
польоти можуть виконуватися за спеціальними дозволами.
Згідно з нормами Варшавської конвенції, договір перевезення оформляється складанням проїзного квитка –
для пасажирів, багажні квитанції — для багажу, авіанакладної — для вантажу [3].
Авіанакладна складається у трьох оригінальних екземплярах. Перший екземпляр, призначений для
перевізника, та другий – для вантажоодержувача (супроводжує вантаж), підписує вантажовідправник. Третій
екземпляр підписує перевізник. Його вручають вантажовідправнику після прийняття вантажу до перевезення.
Вантажовідправник повинен подати в разі вимоги й інші документи чи інформацію. Якщо ці вимоги не
виконані, відправник відповідає перед перевізником за будь-яку шкоду, що виникла внаслідок неподання ним
документів чи інформації. Якщо перевізник готує документ на прохання вантажовідправника, він
Накази Міністерства транспорту та зв’язку України:
Про затвердження Інструкції з організації перевезень вантажів повітряним транспортом від 15.07. Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України від 14.10. Про затвердження окремих розділів Правил перевезення вантажів від 21.11. Про затвердження Правил перевезення пошти автомобільним транспортом від 12.03. Про затвердження Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України від 28.07.1998 року Про затвердження бланків перевізних документів від 19.11. Про затвердження Правил користування вагонами і контейнерами від 25.02.1999 року Про затвердження Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України і коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів цього Збірника від 15.11.1999 року Про затвердження Правил перевезення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях України від 20.03. Про затвердження Правил оформлення вантажних перевізних документів на перевезення морським транспортом від 13.12. Про затвердження Порядку укладення договорів страхування морських суден, що перебувають у державній власності і передаються судновласниками у фрахт, оренду, лізинг від 17.05. Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу від 25.07. Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів від 14.10.2003 року Про затвердження Правил виконання чартерних рейсів від 18.05.2001 року
. Міжнародно-правові документи:
- Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу, 13 грудня 1974 р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_
- Бернська конвенція про міжнародні залізничні перевезення КОТІФ, 9 травня 1980 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_
- Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил стосовно міжнародних повітряних перевезень , 1929 рік. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_
- Женевська конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ), 19 травня 1956 р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_
- Женевська конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезення небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом, 1 лютого 1990 р.
- Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів, 24 травня 1980 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_
- Конвенція про договори міжнародного дорожнього перевезення вантажів автомобільним транспортом (Женева, 1956 р.)
- Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів та їх багажу, 9 жовтня 1997 р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_
- Міжнародна конвенція ООН про морське перевезення вантажів, 31 березня 1978 р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_
- Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент, 25 серпня 1924 р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_
- Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію, 7 грудня 1944 р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_
ІІ. Законодавчі акти України:
- Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. № 435-IV. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-
- Господарський кодекс України вiд 16.
- Кодекс торгового мореплавства України від 23.05.1995р. №176. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/176/95-%D0%B2%D1%
- Повітряний кодекс України від 19.05.2011р. №3393. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3393-
- Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2005 року №2709. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2709-
- Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України від 16 травня 1991 року №959. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/959-
- Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 року №4002 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4002-
Постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України:
- Концепція реформування транспортного сектору економіки, затверджена Постановою КМУ від 09.11.2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. — № 46.
- Про Правила дорожнього руху від 10.10.2001 року№ 1306 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 41.
- Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту від 18.02.1997 року № 176 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 8.
- Про затвердження Статуту залізниць України від 06.04.1998 року № 457 // Офіційний вісник України. — 1998. — №
- Про створення в Україні транспортних коридорів та входження їх до міжнародної транспортної системи від 30.10.1996 року № 1324 // Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 19.
- Про затвердження Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України від 29.02.1996 року № 262// Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 8.
- Про утворення Державного департаменту автомобільного транспорту від 30.03.2000 року // Офіційний вісник України. — 2000.—№14.
- Про утворення Державного департаменту морського і річкового транспорту від 30.03.2000 року № 584 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 13.
- Про затвердження бланків перевізних документів від 19.11. року №460.
- Про затвердження Правил користування вагонами і контейнерами від 25.02.1999 року № 113 // Офіційний вісник України. — 1999.—№11.
- Про затвердження Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України і коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів цього Збірника від 15.11.1999 року№ 551.
- Правила заявлення та розгляду претензій, затверджені наказом від 28.05.2002 року № 334 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 28.
- Про затвердження Правил перевезення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях України від 20.03.1997 року № 26/90 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 15.
- Про затвердження зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торгівельних портах України від 27.06.1996 року№ 214.
- Про затвердження Правил оформлення вантажних перевізних документів на перевезення морським транспортом від 13.12. року № 1098 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 52.
- Про затвердження Порядку укладення договорів страхування морських суден, що перебувають у державній власності і передаються судновласниками у фрахт, оренду, лізинг від 17.05.1999 року № 260 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 25.
- Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу від 25.07.2003 року № 568 // Офіційний вісник України. — 2003.—№ 36.
- Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів від 14.10.2003 року № 793 // Офіційний вісник України. — 2003. — №46.
- Про затвердження Правил виконання чартерних рейсів від 18.05.2001 року № 297 // Офіційний вісник України. —
- — № 22.
- Про організацію повітряних перевезень літерними та підконтрольними рейсами від 24.12.1996 року № 415 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 16.
2.Поняття, ознаки та види міжнародних перевезень.
Міжнародними вважаються перевезення пасажирів і вантажу між двома або декількома державами. Особливістю міжнародних транспортних відносин є наявність іноземного елемента: перевезення виконується за кордон, отже, процесу переміщення притаманний іноземний елемент. Характерною рисою таких перевезень є те, що основні питання цього виду діяльності регулюються міжнародними угодами (транспортними конвенціями). На це вказував правник О. М. Садиков у висновку про те, що міжнародним перевезенням (міжнародному сполученню) притаманна не одна, а дві ознаки: вони здійснюються, по-перше, між двома та більше країнами і, подруге, на умовах, встановлених міжнародними угодами1. Норми як внутрішньодержавних, так і міжнародних документів підкреслюють необхідність укладення договору перевезення. Деякі дослідники відзначають, що сторонами такого договору повинні бути особи, які мають різну національну належність чи розташування на території різних країн пункту відправлення та пункту призначення чартерного перевезення або, якщо пункт відправлення та пункт
призначення розміщено на території однієї країни, то узгоджена зупинка на території іншої країни2. Факт укладення договору перевезення, який передбачає перетинання кордонів країни не менш як двох країн, є саме тією ознакою в якій виявляється «іноземний елемент»
Міжнародним перевезенням слід вважати переміщення вантажу, пасажирів та їх багажу пошти, здійснюване одним або декількома видами транспорту, за умови що таке переміщення має міжнародний характер. На "міжнародність", тобто можливий зв'язок приватноправових правовідносин у сфері перевезень з більш, ніж одним правопорядком, вказує наявний у їх фактичному складі іноземний елемент.
Більшість фахівців вважає, що визначальним з погляду іноземного елементу, який надає перевезенню характеру міжнародного, є сам процес переміщення об'єкта перевезення територією двох чи більше держав. Тобто іноземний елемент обов'язково має бути в об'єктній складовій правовідносин перевезення. Суб'єктна складова іноземного елементу правовідносин перевезення до уваги не береться.
Наприклад, місце відправлення та місце призначення вантажу знаходяться на території різних держав або пунктом призначення при перевезенні пасажира перевізником держави Його громадянства є територія іноземної держави тощо. Проте міжнародним не вважатиметься перевезення за якого транспортування відбувається територією однієї держави незважаючи на те, що один із учасників (вантажовідправник, вантажоотримувач, перевізник, пасажир) в Іноземною юридичною особою або іноземцем.
Іншою обов'язковою умовою для визнання перевезення міжнародним, на думку фахівців, слід вважати наявність відповідної угоди, укладеної між державами у сфері перевезень. У спеціальній літературі такі угоди дістали узагальнюючу назву - "транспортні конвенції".
Міжнародне перевезення — це перевезення вантажів, пасажирів і їх багажу між двома та більше державами, що здійснюється відповідно до умов, встановлених міжнародними угодами (транспортними конвенціями), укладеними цими країнами. Уніфіковані матеріально-правові норми таких конвенцій містять вимоги до документації, визначають порядок прийому вантажу для перевезення і видачі його в пункті призначення, умови відповідальності сторін, процедуру подання позовів тощо. Для визначення перевезення дійсним достатньо укласти договір міжнародного перевезення з видачею відповідного транспортного документу. За таким договором одна сторона
— перевізник — зобов'язується доставити доручений їй відправником вантаж до пункту призначення та передати його уповноваженій отримати вантаж особі (одержувачу ), а друга сторона — відправник вантажу — зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Транспортні документи, видані перевізником відправнику вантажу, є, поперше, доказом прийому вантажу, а по-друге — обіговим документом. Вони дозволяють відправнику вантажу отримати від банку плату за проданий товар. Слід зауважити, що перевезення не мають характеру міжнародних, якщо не регламентуються відповідними міжнародними угодами.
В цьому випадку процес переміщення здійснюється двома окремими етапами з укладанням двох відповідних договорів перевезення, а саме: 1) до прикордонної станції — за внутрішніми правилами держави відправлення; 2) після переходу кордону — за правилами внутрішнього законодавства відповідної іноземної держави. Тобто вищезазначені договори містять матеріально-правові норми загального характеру відповідних держав.
Якщо питання щодо міжнародних перевезень не врегульовані матеріальними нормами конвенцій, то в цих конвенціях містяться уніфіковані колізійні норми, що відсилають до законодавства відповідної держави, де ці питання врегульовані. Тому дійсність перевезення, а також його міжнародний характер можуть бути встановлені таким чином. Найбільш поширеними колізійними нормами, що застосовуються під час міжнародних перевезень, є : закон країни відправлення; - закон країни призначення; - закон країни суду; - закон країни перевізника
МІЖНАРОДНЕ ПЕРЕВЕЗЕННЯ - це надання перевізником послуг пасажирам чи іншим особам щодо перевезення в міжнародному сполученні певним видом транспорту пасажирів, багажу, вантажу, вантажобагажу чи пошти. Ознаки : ❖ таке перевезення має міжнародний характер, тобто здійснюється з перетином кордону однієї чи кількох держав;
сполучення (коли для перевезення вантажу до пункту призначення, який розміщений у тій самій країні, що й пункт відправлення, необхідно перетнути територію іншої держави). 6. Залежно від кількості пересадок - пересадочні, безпересадочні.
Міжнародні угоди в галузі перевезень містять вимоги до документації, визначають порядок прийому вантажу для перевезення і видачі його в пункті призначення, умови відповідальності сторін, процедуру подання позовів тощо.
Дійсним вважається перевезення, стосовно якого уклали договір міжнародного перевезення з видачею необхідного транспортного документа.
Сторони договору міжнародного перевезення:
_- перевізник - зобов'язується доставити вантаж відправника до пункту призначення та передати його особі (одержувачу), уповноваженій отримати вантаж;
- відправник - зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату._
Транспортні документи , видані перевізником відправникові вантажу, є, по-перше, доказом прийому вантажу, а по-друге - обіговим документом. Вони дають змогу відправникові вантажу отримати від банку платню за проданий товар.
Ознаки міжнародних перевезень:
_- переміщення вантажів, пасажирів та їхнього багажу територіями різних держав;
- регламентація таких перевезень міжнародними угодами. Перевезення не є міжнародними, якщо вони не регламентовані_
належними міжнародними угодами. У цьому випадку процес
переміщення здійснюють окремими етапами з укладанням двох відповідних договорів перевезення:
1) до прикордонної станції - за внутрішніми правилами держави відправлення;
2) після перетину кордону - за правилами внутрішнього законодавства тієї чи іншої іноземної держави.
Всі ці договори містять матеріально-правові норми загального характеру відповідних держав. Якщо питання про міжнародні перевезення не врегульовані матеріальними нормами конвенцій, то в цих конвенціях містяться уніфіковані колізійні норми з посиланням на законодавство відповідної держави, де ці питання врегульовані, тому очевидність перевезення, а також його міжнародний характер можуть бути встановлені в такий спосіб.
Колізійні прив'язки, які застосовують під час міжнародних перевезень - це закон місця відправлення пасажирів (вантажу), закон місця реєстрації транспортного засобу, закон країни призначення, транзиту, а також закон країни-перевізника.
Поділ на види перевезень за технічним критерієм залежно від виду транспорту, який залучається : морський, річковий, залізничний, автомобільний, повітряний, трубопровідний, застосовано в загальновизнаній універсальній юридичній класифікації перевезень. За цим критерієм побудована вся система транспортного законодавства держав та відбувається її подальша міжнародна уніфікація.
Дискусійним з погляду МПрП також сприймається твердження про обов'язковість наявності іноземного елемента в об'єктній складовій правовідносин перевезення, як єдино можливого для надання їм статусу міжнародного. Наявність суб'єктної складової іноземного елементу правовідносин перевезення також здатне наділити їх міжнародним характером. Зокрема, при перевезенні вантажу територією однієї держави за договором, вантажовідправником за яким є іноземна юридична особа. Не будучи предметом регулювання норм, уніфікованих шляхом укладання відповідної транспортної конвенції, зазначені відносини підпадуть під дію колізійних норм, у силу дії яких (або в силу вибору права за згодою сторін перевезення) застосованим може бути матеріальне право держави іншої, ніж держава здійснення перевезення. Саме тому міжнародний статус перевезення також пов'язується з експортно-імпортним статусом вантажів, що перевозяться або їх власників. З цього приводу в літературі висловлюються справедливі заперечення, засновані на тезі про можливість перевезень зовнішньоторговельних вантажів не тільки в міждержавному, але і у внутрішньодержавному сполученні. У зв'язку з цим пропонується розрізняти міжнародні та зовнішньоторговельні перевезення вантажів як поняття хоча і дотичні, але не співпадаючі, якщо брати за основу термінологію транспортних конвенцій.
Формою вияву іноземного елемента у відносинах перевезення для встановлення його міжнародного характеру може бути і юридичний факт. Зокрема, при знаходженні втраченого вантажу під час перевезення внутрішніми водами однієї держави суб'єктом іншої держави на її території або у відкритому морі.
Наприклад, юридичним фактом може бути видача коносаменту відповідно до підпункту "е" пункту 1 статті 2 Конвенції ООН про морське перевезення вантажів 1978 р. Зазначена Конвенція поширює свою дію зокрема на перевезення вантажів між двома державами, які не беруть участі у Конвенції, якщо коносамент чи інший документ, що підтверджує договір морського перевезення, виданий в одній з договірних держав.
На підставі вищевикладеного, універсальним критерієм кваліфікації міжнародного характеру перевезення слід визнати іноземний елемент. Причому це можуть бути як традиційно виділені в літературі суб'єкт, об'єкт чи юридичний факт, що мав місце на території іноземної держави, так й інші, насамперед пов'язані з самим процесом переміщення, зазначені у транспортних конвенціях. Якщо наявність перших зумовлена загальною приватною природою транспортних та пов'язаних з ними відносин, регульованих МПрП, то наявність інших відображає винятково специфіку відносин перевезення та дає змогу виділити їх у відносно самостійну групу.
3.Застосування колізійних норм у сфері міжнародних перевезень.
Характерною особливістю правового регулювання в цій сфері є те, що основні питання перевезень вирішуються в міжнародних угодах (транспортних конвенціях), що містять уніфіковані норми, одноманітно визначальні умови міжнародних перевезень вантажів і пасажирів. У зарубіжній навчальній літературі звертається увага на те, що навряд чи знайдеться інша галузь права, у якій є така кількість міжнародних угод про уніфікацію правових норм, як в цій галузі.
Існування колізійних норм забезпечує можливість звільняти правотворчі органи від необхідності прийняття спеціальних нормативних актів з метою ліквідації правових протиріч, а також полегшити правозастосовчу практику, забезпечивши її системою узгоджених норм.
Специфіка колізійних норм як засобу подолання колізій та прогалин у праві виявляється у її: функціях; предметі; змісті та структурі.
Найбільш поширеними колізійними прив’язками в галузі транспортних перевезень є:
- закон місця відправки товару. У відповідності зі статтею 285 Конвенції про міжнародне приватне право (Кодекс Бустаманте 1928р.) про порядок фрахтування морського і повітряного судна регулюється місцем відправки товару;
- закон місця спричинення шкоди. Так, закон Румунії відносно регулювання відносин міжнародного приватного права 1992 р. визначає, що шкода, завдана повітряним судном на поверхні, регулюється законом тієї держави, на території якого така шкода була завдана;
- особистий закон перевізника. Згідно польського Закону про міжнародне приватне право 1965 р., якщо сторони не мають місця знаходження чи місця проживання в одній і тій же державі і не здійснили вибору права, то застосовується до зобов’язань з договору перевезення право держави, у якій в момент укладення договору мав місце перевізник
4.Загальна характеристика міжнародних перевезень залізничним транспортом.
Залізничний транспорт - стратегічний вид транспорту, який є основним перевізником пасажирських і промислових (паливо, ліс, будівельні матеріали, руда) та інших вантажів у межах країни і за кордон. За великих обсягів перевезень на далекі відстані такий вид транспорту найефективніший. Усе це зумовлює необхідність міжнародно-правового регламентування такої діяльності.
Залізничне перевезення, порівняно з перевезеннями за допомогою інших різновидів транспорту, за своєю вартістю та безпекою є найбільш привабливе як для громадян, так і для суб'єктів господарювання. На сьогоднішній час розроблено значну кількість договорів (конвенцій), головною метою яких є уніфікація правил міжнародного залізничного перевезення.
1. Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), 9 травня 1980 р., для України діє на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)» від 5 червня 2003 р. № 943-^ із застереженнями. На підставі Конвенції (державами-учасницями) створено Міжурядову організацію міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ). Штаб-квартира Організації знаходиться в місті Берн. Організація є юридичною особою. Вона може укладати договори, набувати і продавати рухоме і нерухоме майно, а також подавати позов і нести відповідальність у судовому порядку.
Діяльність Організації забезпечується такими органами: Генеральна асамблея; Адміністративний комітет; Ревізійна комісія; Комісія експертів з перевезення небезпечних вантажів (Комісія експертів РІД); Комісія із залізничного сприяння; Комісія технічних експертів; Генеральний секретар
Основною метою OTIFє встановлення єдиного правопорядку для перевезень пасажирів, багажу і вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні між державами-учасницями, а також сприяння застосуванню і розвитку цього правопорядку, а саме:
⮚встановленняєдиного правопорядку в сферідоговірнихзобов’язань ⮚сприяння, з врахуваннямособливихдержавнихінтересів, подоланню в найкоротший строк ускладненьщодоперетинукордонівпід час міжнародногозалізничногоперевезення, якщолише причини цихускладнень належать до компетенції держав ⮚сприяння інтероперабельності і технічній гармонізації в залізничному секторі шляхом затвердження технічних стандартів і прийняття єдиних технічних приписів
