Download Criminal Tactics: Scientific Foundations and Recommendations for Criminal Investigations and more Lab Reports Economic Theory in PDF only on Docsity!
Криміналістична тактика
Тема 12,13 Загальні положення Криміналістичної тактики та організації і
планування розслідування злочинів.
План:
1. Поняття Криміналістичної тактики як розділу криміналістики, її система та завдання. Розслідування злочинів - це специфічний вид пізнання минулих та пов'язаних із ними подій, особливості якого визначаються (обумовлюються) специфічною метою, регламентацією процедури, засобами і методами збирання інформації для вирішення завдань кримінального судочинства. Важливе місце в арсеналі цих засобів і методів пізнання посідає криміналістична тактика. Криміналістична тактика - самостійний розділ криміналістики про систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ, що розробляються з метою визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які реалізують доказування, і методів провадження слідчих і судових дій, спрямований на збирання й дослідження доказів. У період зародження криміналістики як самостійної галузі знання тактика розглядалась як частина поліційної (кримінальної) техніки. У працях учених Австро-Угорщини і Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгарта, Г. Штейкерта, В. Штібера та іи. відобразилися перші уявлення про криміналістичну тактику. Слово «тактика» означає теорію і практику підготування і проведення бою. У ширшому розумінні тактика - це система засобів, спрямованих на досягнення визначеної мети через боротьбу, зіткнення інтересів і подолання опору. Розслідування злочинів звичайно здійснюється у ситуації конфлікту інтересів, протидії заінтересованих осіб, тому ця діяльність, хоча й умовно, але справедливо може користуватися категорією тактики. Погляди на зміст і сутність тактики неодноразово зазнавали змін у теорії криміналістики. Історія знає різноманітні терміни, що визначали її поняття: кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика. Поняття «криміналістична тактика» та «слідча тактика» хоча й ототожнюються деякими криміналістами (М. П. Яблоковим, І. Ф. Герасимовим, М. О. Селивановим, Л. Я. Драпкіним, Є. П. Іщенком та ін.), однак вони не є рівнозначними. Із наведеного вище визначення видно, що криміналістична тактика вивчає тактику діяльності всіх учасників провадження у справі - судді, суду, слідчого, прокурора, працівників органів дізнання, спеціаліста, експерта, обвинуваченого (підозрюваного), потерпілого, свідка та ін. Слідча ж тактика - це підгалузь криміналістичної тактики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики виконання слідчих дій. Із розвитком криміналістики змінювалася не тільки назва тактики, а й її зміст. Процес становлення й розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів учинення злочинів, розроблення найкращих методів із розкриття до дослідження методів провадження окремих слідчих і судових дій. У структурному аспекті в тактиці вирізняють два розділи (система криміналістичної тактики): 1. Загальні положення (загальна частина). 2. Тактика провадження окремих слідчих дій (спеціальна частина). Структура загальної частини кримінальної тактики: а) вчення про криміналістичну версію; б) планування розслідування та його організація; в) принципи взаємодії між слідчими та іншими працівниками органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю;
г) рекомендації щодо використання на досудовому слідстві тсхніко-криміналістичних засобів і методів збирання і дослідження доказів: д) рекомендації щодо використання у криміналістичному судочинстві спеціальних знань, допомоги спеціалістів та ін. Другий розділ криміналістичної тактики містить положення про тактичні методи і рекомендації щодо провадження окремих слідчих дій. На сьогоднішній день таке розуміння тактики та її системи, яке має найбільш загальний характер, можливо, і є оптимальним, оскільки загальновизнане. Утім, такий підхід до питання про систему криміналістичної тактики, особливо до її спеціальної частини, звужує сферу застосування та межі криміналістичної тактики, характеризуючи її тільки стосовно проведення окремих слідчих дій, а насправді це не так, бо зігноровано кримінальну і судову тактику, а також тактику пошуково-розшукових заходів, про що вже згадувалося вище. Традиційно (тобто найбільш розповсюджено в літературі й серед науковців) - під тактикою у криміналістиці розуміють винятково «слідчу тактику», тобто тактику виконання слідчих дій. Однак, це не зовсім виправдано, оскільки реально у криміналістиці напрацьовані й використовуються на практиці наукові положення і рекомендації також щодо:
- судової тактики; - кримінальної тактики; - пошуково-розшукової тактики. Судова тактика - різноваріантна і скерована на досягнення конкретної мети система засобів щодо планування та організації судового розгляду (вирішення) кримінальної справи і проведення окремих судово-слідчих дій. Кримінальна тактика або, як її ще називають, тактика злочинної діяльності - це сукупність синтезовано-узагальнених знань щодо типових способів учинення і приховання злочинів, форми поведінки злочинців, їхні психологічні портрети, особливості протидії розслідуванню з боку заінтересованих у цьому осіб, створення ними різноманітних інсценувань і фальсифікацій тощо. Тактика пошуково-розшукових заходів - наукові напрацювання - рекомендації щодо реалізації органами досудового слідства самостійно або у взаємодії з оперативно- розшуковими підрозділами пошуково-розшукової функції. Адже пошук і розшук здійснюються не лише оперативно-розшуковими органами, а й слідчим. Виходячи з наведеного, є всі підстави названі підгалузі тактики провадження у кримінальних справах розглядати комплексно в рамках криміналістичної тактики. За змістом і характером вирішуваних завдань криміналістична тактика у недалекій перспективі повинна мати дещо іншу, ніж зараз, трирівневу структуру, якої слід дотримуватися вже зараз. I. Загальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики; її принципи, елементи організації та планування розслідування; вчення про криміналістичну версію тощо). II. Спеціальні підгалузі криміналістичної тактики (слідча тактика, судова тактика і тактика злочинної діяльності). III. Окремі наукові теорії (теорія систематизації тактичних методів; теорія слідчої ситуації; теорія тактичної рекомендації та операції (комбінації); теорія розроблення тактичних завдань, прийняття тактичних рішень та ін.). Завдання криміналістичної тактики є такими:
- надання допомоги працівникам слідства, дізнання науково-обґрунтованими рекомендаціями щодо організації та планування розслідування, взаємодії всіх учасників розкриття злочинів, щоб раціонально використовувати наявні сили і засоби;
- розроблення комплексу положень і конкретних тактичних прийомів, що підвищують ефективність процесуальних дій слідчого за умов різноманітних ситуацій;
- розроблення рекомендацій для переборення протидії слідству і судові з боку заінтересованих осіб чи тих, хто помиляються;
- з урахуванням сучасних умов новим завданням є напрацювання комплексу тактичних прийомів і організаційних заходів щодо забезпечення збереження і стійкості вже отриманих доказів та їх джерел (носіїв), зокрема захист і охорона від різноманітного тиску (загроз життю і здоров'ю) свідків, потерпілих, експертів, часто слідчих і суддів; збереження матеріальних джерел доказів (речових, документів) тощо.
положення інших розділів науки криміналістики (загальної теорії криміналістики, криміналістичної техніки, криміналістичної методики). Практичні джерела криміналістичної тактики – це матеріали слідчої, експертної, судової практики, звідки криміналістична тактика отримує «замовлення» на розробку актуальних питань практичної діяльності, які потребують наукового обґрунтування. Структурність криміналістичної тактики можна простежити за її елементним складом або, по-іншому, з'ясувавши засоби криміналістичної тактики, які є її елементами. Засоби криміналістичної тактики - це знаряддя праці, за допомогою яких особа, у провадженні якої перебуває справа, вирішує тактичні завдання розслідування злочинів чи вирішення справи в суді, тобто це процесуальний, непроцесуальний та організаційний інструментарій її діяльності. Засоби криміналістичної тактики поділяються на дві групи:
- криміналістичні засоби, що містяться в законі,- основні;
- допоміжні криміналістичні засоби. Згідно з чинним законодавством до основної групи належать:
слідчі дії; інші процесуальні дії: відібрання пояснень, витребування документів, предметів тощо; призначення ревізій, інвентаризацій тощо; оперативно-розшукові заходи. Реалізація названих засобів залежить від конкретної криміналістичної ситуації, через що криміналістична тактика розробила комплекс допоміжних, власне тактичних засобів, які, не будучи процесуальними, все ж обумовлені досягненнями науки, узагальненнями матеріалів криміналістичної практики (оперативної, слідчої, частково судової), сприяють ефективніше та з меншою витратою сил і засобів виконувати, передусім, слідчі та інші процесуальні дії, а в підсумку вирішувати завдання кримінального судочинства. До другої групи засобів криміналістичної тактики відносять: тактичний прийом, як спосіб провадження процесуальної дії, спрямований на досягнення її мети; тактична комбінація - система тактичних прийомів, тобто упорядкована сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її реалізації; тактична операція - система слідчих дій, що спрямована на виконання завдання розслідування у відповідній слідчій (криміналістичній) ситуації. Хоча тактична операція може охоплювати, поряд із сукупністю слідчих дій чи однією дією, також комплекс інших процесуальних непроцесуальиих та організаційних дій; тактична (криміналістична) рекомендація - науково обґрунтована і перевірена практикою порада щодо вибору й застосування засобів, прийомів і форм поведінки; тактичне рішення - сформована у свідомості слідчого тощо уявна моделі) майбутніх дій, що має на меті виконання тактичного завдання чи низки таких, які виникли в конкретній ситуації провадження у справі. Застосування засобів криміналістичної тактики має відповідати таким принципам:
- законності (застосування всіх рекомендацій тактики, зміст прийомів не повинні суперечити закону; запобігання порушенню прав учасників судочинства, застосуванню погроз, обману, насильства);
- етичності (поведінка між учасниками судочинства не має порушувати етичні межі, вимоги моралі);
- плановості (застосування слідчих (розшукових) дій, тактичних прийомів повинно плануватись, готуватись заздалегідь);
- економічності (хід слідчої дії має бути спланований так, щоб провести її за мінімальних витрат людських сил, технічних та інших засобів);
- невідкладності (кожна слідча дія має проводитись своєчасно, забезпечувати максимальне отримання доказової інформації, виключати фактори, що впливають на її знищення);
- використання технічних засобів (для покращання отримання інформації, забезпечення її кількості та якості, додаткової фіксації отриманої інформації);
- взаємодії (обмін наявною інформацією до проведення слідчої дії, надання необхідної допомоги при проведенні слідчої дії (розшукові заходи, охорона), застосування технічних засобів, проведення тактичних комбінацій та операцій).
3. Поняття та ознаки тактичного прийому та їх класифікація. Під тактичним прийомом звичайно розуміють найбільш раціональний, найбільш ефективний засіб дії або найбільш раціональну лінію поведінки особи, яка провадить процесуальні дії. Тактичний прийом виконуватиме свої функції лише в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог (принципів): - законність як принцип застосування тактичних прийомів полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духові та букві закону. Тактичний прийом може застосовуватися лише в рамках тих слідчих і судових дій, порядок провадження яких визначається кримінально-процесуальним законом. Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також і те, що він не може суперечити закону. Так, у процесі провадження такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред'явлення осіб або предметів у меншій кількості, ніж указано в нормі закону; Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відповідає вимогам законності; - етичність полягає в тому, що вони не можуть містити в собі елементів неправдивої інформації, введення особи в оману, чинення такого впливу на психіку людини, що потягне за собою негативні наслідки. Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо; - вибірковість виливу залежно від ситуації, тобто прийом повинен давати позитивний ефект тільки щодо особи, яка приховує правду, та бути нейтральним відносно незацікавлених осіб; вибірковість означає спроможність вирішувати тактичні завдання в певних ситуаціях. Ситуативний характер прийомів залежить від обставин, що виникають у ході провадження попереднього чи судового слідства в цілому або під час проведення окремих слідчих (судо- вих) дій, обумовлює необхідність опрацювання найрізноманітніших тактичних прийомів; - доцільність застосування тактичних прийомів відповідно до характеру слідчої ситуації (тактичні прийоми, застосування яких без урахування конкретної слідчої ситуації можуть викликати пошкодження доказів, розголошення таємниці слідства тощо); - науковість - відповідність тактичних прийомів і рекомендацій сучасному рівню розвитку науки;
г) регулятивну, що припускає можливість виявляти їхній вплив на слідчу ситуацію і ситуацію процесуальної дії, змінювати їх. Окремі функції зумовлені специфікою процесуальної дії, її цільовою спрямованістю. Вони становлять собою диференціацію тих чи тих загальних функцій. Так, у процесі допиту загальні функції тактичних прийомів (пізнавальна і комунікативна) знаходять свій прояв у таких окремих функціях, як:
- функція викриття (викриття неправдивої заяви про алібі, встановлення обмови, самообмови тощо);
- функція спонукання (актуалізація пам'яті забутого, стимулювання до давання показань);
- функція корекції (створення можливості для уточнень показань і усунення суперечностей в них, усунення перекручень за добросовісної помилки). У ході обшуку як окремі функції тактичних прийомів можуть бути:
- діагностична функція (пов'язана з визначенням добровільної видачі об'єктів пошуку);
- пошукова (дозволить обрати напрям пошуку і виявити те, що шукають);
- усунення протидії;
- стимулювання обшукуваної до співпраці;
- одержання від особи пошукової інформації тощо. Видається, що заслуговують на увагу такі підстави класифікації тактичних прийомів : За видом процесуальної дії: а) огляд місця події:
- аналіз окремих слідів на місці події;
- моделювання події, що сталася;
- зіставлення модельованої події та реальної картини місця події;
- аналіз ознак знищення слідів;
- зіставлення інформації місця події з типовими аналогами; б) тактичні прийоми допиту:
- постановка різних видів запитань;
- пред'явлення речових і письмових доказів;
- оголошення свідчень окремих осіб;
- допит на місці події (отримання пояснень від учасників);
- демонстрація перспектив ситуації, що склалася;
- переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування та іи.; в) тактичні прийоми обшуку:
- залучення обвинуваченого до діяльності слідчого;
- словесна розвідка;
- зіставлення виявленого з ознаками того, що шукається;
- аналіз ознак предмета пошуків;
- постановка обшукуваному уточнювальних запитань;
- використання типових аналогів тощо; г) тактичні прийоми інших процесуальних дій. За діапазоном уживання (застосування): а) тактичні прийоми, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій: допит на місці події, орієнтація па професійні навички обшукуваного тощо; б) тактичні події, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях, постановка тих чи інших запитань, використання типових аналогів, аналіз слідів, предметів, їхніх ознак тощо. За об'єктом спрямованості (або сфери реалізації): а) тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину,- роз'яснення важливості повідомлень правдивих показань, постановка контрольних, нагадувальних, доповнювальинх та інших запитань; демонстрація фотознімків; оголошення висновків експертів або результатів слідчих дій тощо; б) тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища,- аналіз слідів, предметів, їхніх ознак, розміщення, використання уявної реконструкції окремих елементів події - моделювання з метою відтворення події, що сталася; зіставлення слідів, виявлених на місці подій тощо. За характером інформації:
а) тактичні прийоми, які базуються на словесній інформації,- бесіда на сторонню тему, роз'яснення значення щиросердного каяття; постановка тих чи інших запитань тощо; б) тактичні прийоми, які грунтуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.); в) тактичні прийоми, які базуються на логіко-розумовій інформації,- аналіз окремих слідів (предметів); моделювання події, що відбулася, зіставлення інформації місця події з традицій- ним ходом події тощо. Залежно від завдань слідчої діяльності:
- пізнавальні - для встановлення обставин події злочину;
- управлінські - для визначення ефективності взаємодії в ході розслідування злочинів;
- організаційно-технічні - для забезпечення оптимальних зовнішніх умов та необхідних організаційно-технічних заходів діяльності. З точки зору послідовності вирішуваних тактичних завдань:
- початкові (вихідні) , спрямовані на виявлення, фіксацію, вилучення джерел криміналістичної інформації;
- проміжні (спрямовані на встановлення фактів, що підлягають доказуванню чи формування відповідних висновків: наприклад, встановлення особи потерпілого, ідентифікація викраденого майна, доказування алібі підозрюваного);
- кінцеві , спрямовані на вирішення тактичних завдань розслідування, які забезпечують прийняття підсумкових процесуальних рішень. Вимоги до дотримання критеріїв допустимості тактичних заходів відчутно зростають у тих випадках, коли виникає необхідність комплексного використання їх у ході слідчої дії. Комплекс тактичних прийомів набув у криміналістиці назву «тактична комбінація». 4. Тактична комбінація: поняття, структура, види. Тактична комбінація - поєднання (сполучення) тактичних прийомів у межах однієї зі слідчих дій з метою вирішення конкретного завдання у відповідній ситуації. Оскільки тактичні комбінації проводяться з метою вирішення конкретного тактичного завдання, вони повинні охоплюватися одним тактичним рішенням. В етимологічному плані термін "комбінація" тотожній терміну "система прийомів" для досягнення чого-небудь. Тактична комбінація можлива лише в рамках однієї слідчої (судової) дії і не допускає поєднання з тактичними прийомами іншої процесуальної дії. Класифікація тактичних комбінацій проводиться: I. За видами слідчих дій, у межах яких створюються тактичні комбінації. II. За тактичними завданнями, які вирішуються під час їх проведення. III. За змістом тактичних комбінацій: а) тактичні комбінації, спрямовані на забезпечення повноти виявлення та закріплення слідів - комплекс тактичних прийомів огляду, описування, вимірювання, закріплення слідів і предметів, виявлених під час їх проведення; такі прийоми сполучаються з техніко- криміналістичними прийомами. Наприклад, обвинуваченому пропонують показати спосіб подолання перешкоди на шляху до місця вчинення злочину під час проведення відповідної слідчої дії, що уможливить подальший пошук тут мікрооб'єктів, які могли бути залишені злочинцем під час скоєння злочину;
- обшук (ст. 234-236 КПК України);
- слідчий експеримент (ст. 240 КПК України);
- освідування особи (ст. 241 КПК України);
- призначення експертизи (ст. 242 КПК України). Кожна слідча (розшукова) дія характеризується згідно з тактикою її проведення. Власне тактика кожної слідчої (розшукової) дії підпорядкована цілям досягнення максимальної ефективності її проведення і представляє собою певну систему. Таким чином, якщо розглядати структуру тактики як систему, то зміст її складових частин – підсистем – являє собою певну стадію слідчої (розшукової) дії. У загальному вигляді послідовність цих стадій є такою: а) підготовка до проведення слідчої (розшукової) дії; б) проведення слідчої (розшукової) дії; в) фіксація ходу і результатів слідчої (розшукової) дії; г) оцінка отриманих результатів та встановлення їх місця і значення в системі доказової інформації у даному кримінальному провадженні. Така позиція є достатньо обґрунтованою у науковій літературі. Підготовка до проведення слідчої (розшукової) дії. Одна із обов’язкових умов цієї стадії
- побудова уявної динамічної моделі перебігу слідчої (розшукової) дії. Характерними для стадії підготовки є виконання ряду організаційно-тактичних завдань:
- визначення мети, завдань слідчої (розшукової) дії, шляхів їх досягнення, складення плану слідчої (розшукової) дії, визначення об’єкту тактичного впливу;
- системний аналіз вихідної слідчої ситуації; оцінка наявної у провадженні доказової, оперативно-розшукової, орієнтуючої інформації;
- застосування прийомів рефлексивного мислення; методів і правил криміналістичного прогнозування; методів комплексного вивчення особистості; багатоваріантного програмування слідчої (розшукової) дії;
- обрання місця, часу, найбільш доцільного, з тактичного аспекту, моменту початку проведення слідчої (розшукової) дії;
- визначення учасників слідчої (розшукової) дії та їх завдань; забезпечення їх явки та участі; постійне керівництво учасниками та надання їм допомоги з практичної реалізації наданих вказівок;
- прийняття заходів щодо забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, захисту речових доказів та слідової інформації від застосування до них протиправного впливу;
- розробка тактичної лінії поведінки слідчого та інших залучених до проведення слідчої (розшукової) дії компетентних осіб;
- забезпечення взаємодії слідчого з підрозділами правоохоронних органів, громадськими організаціями, окремими громадянами, а також організація взаємодії у межах підрозділу досудового розслідування;
- визначення потреби та забезпечення можливості застосування технічних засобів під час проведення слідчої (розшукової) дії (засоби виявлення і фіксації слідів кримінального правопорушення, засоби фіксації ходу та результатів слідчої (розшукової) дії) та ін. Проведення слідчої (розшукової) дії. На цій стадії реалізується заплановане, вирішуються поставлені завдання. Це – період перевірки версій шляхом підтвердження або спростовування сформульованих висновків. Загальними організаційно-тактичними завданнями, які можуть вирішуватися під час безпосереднього проведення слідчої (розшукової) дії, є:
- процесуальне оформлення залучення учасників слідчої (розшукової) дії, роз’яснення їх прав та обов’язків, мети і порядку проведення слідчої (розшукової) дії, повідомлення про застосування технічних засобів, забезпечення можливості реалізації прав та обов’язків учасників;
- створення умов для безпосереднього контакту слідчого, спеціаліста, інших компетентних суб’єктів, із об’єктом, який досліджується (людина, предмет, місцевість, документ), застосування з цією метою низки методів і прийомів пізнання;
- забезпечення захисту доказової інформації від впливу зацікавлених осіб, що може виразитися у її знищенні, прихованні, маскуванні чи фальсифікації;
Таким чином, застосовувані організаційно-тактичні заходи залежать від належності певної слідчої (розшукової) дії до групи вербальних, невербальних чи змішаних. Фіксація ходу та результатів дії. Завдання цієї стадії – максимально повно та вірно відобразити увесь зміст слідчої (розшукової) дії та отримані результати. Організаційно- тактичні заходи направлені на вибір або створення умов, що забезпечують максимально ефективне застосування засобів та прийомів фіксації доказової інформації. Взагалі, фіксація доказової інформації має декілька форм: вербальна (словесна), графічна, предметна, наочно-образна. Згідно ст. 103 КПК України, слідчі (розшукові) під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання. Важливо, що якщо згідно ст. 104 КПК України, за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовані на носії інформації, який додається до нього. Однак, вказане не відміняє протоколу форму фіксації, а лише спрощує її за наявності передбачених законодавством підстав. Дане положення сьогодні слід застосовувати в окремих випадках, адже якщо проведення допиту має конфліктний характер, допитуваний є малолітньою чи неповнолітньою особою, особою у тяжкому стані здоров’я, таке спрощення протокольної форми фіксації використовувати не варто. Отже, процес отримання доказової інформації під час проведення слідчої (розшукової) дії пов’язаний із вирішенням завдань протокольної фіксації, складенням додатків до протоколу (ст. 105 КПК України): спеціально виготовлених копій, зразків об’єктів, речей і документів; письмових пояснень спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії; стенограми, аудіо-, відеозапису процесуальної дії; фототаблиць, схем, зліпків, носіїв комп’ютерної інформації та інших матеріалів які пояснюють зміст протоколу, засвідченням такої інформації. Фіксація ходу і результатів слідчої (розшукової) дії є як самостійною стадією, так і складовою, що супроводжує весь процес її проведення, забезпечує доказове значення отриманих результатів. Процес фіксації доказової інформації є досить складним і має два аспекти: процесуальний і криміналістичний. На перший план у процесуальному розумінні фіксації
виступає процесуальна форма засвідчення і закріплення доказової інформації. Криміналістичний аспект фіксації має змістовний характер, тобто основна увага спрямовується на дії з фіксації ходу і результатів слідчої (розшукової) дії, вилучення слідової інформації чи речових доказів та на засоби, за допомогою яких проводяться ці заходи. Оцінка отриманих результатів та встановлення їх місця і значення в системі доказової інформації у даному кримінальному провадженні – заключна стадія слідчої (розшукової) дії. Аналіз проведеної роботи та отриманих результатів необхідний як для перевірки достовірності доказової інформації, так і для вирішення питання про її доказову силу та шляхи подальшого використання. На цій стадії виявляють допущені під час проведення слідчих (розшукових) дій помилки, їх наслідки, вирішується питання про доцільність (або недоцільність) повторного проведення даної дії. Оцінці підлягає і процесуальний документ, додатки до нього, в якому відображені хід та результати проведеної дії, з точки зору його об’єктивності, повноти, логічності та послідовності викладення, чіткості та ясності формулювань, наявність потрібних реквізитів. Ще класифікації слідчих (розшукових дій):
- за послідовністю застосування слідчі (розшукові) дії поділяються на первинні та повторні;
- за обсягом слідчі (розшукові) дії можуть бути основними та додатковими;
- за часом проведення - початкові, подальші та невідкладні;
- за обов’язковістю проведення - обов ’язкові та необов ’язкові. Вищевикладене відображає структурно-системний підхід до визначення тактики слідчої (розшукової) дії. Тільки за такого розуміння можлива ефективна розробка його складових елементів, невід’ємно зв’язаних між собою в єдину систему дій, розумових процесів та вольових рішень. Слід наголосити на важливому значенні тактичних прийомів та їх систем для досягнення постановлених завдань. 6. Тактична операція: поняття, види, структура і місце в розслідуванні та у системі криміналістики. Тактична операція - це комплекс слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційних та інших заходів, спрямованих на досягнення з урахуванням наявної у кримінальній справі ситуаційних завдань щодо розслідування злочинів.
- безпосередньої організації сил і засобів проведення операції. Розроблення моделі та планування тактичної операції здійснюється із дотриманням таких умов:
- оперативність при одержанні інформації;
- конспіративність збирання інформації;
- постійна перевірка достовірності та надійності інформації;
- забезпечення збирання інформації з використанням найменшої кількості технічних засобів і тактичних прийомів;
- обов'язковий синтез усіх фактів і відомостей стосовно них в єдиній системі інформації про об'єкти, процеси, явища. У практиці роботи слідчих органів внутрішніх справ використовуються типові плани, а саме: проведення тактичних операцій з розшуку зниклих злочинців, із встановлення особи невідомого (який скоїв злочин) тощо. Успіх здійснення тактичних операцій у багатьох випадках залежить від правильної організації роботи осіб, залучених до вирішення того чи іншого тактичного завдання. Неузгодженість в їхніх діях може призвести до погіршення слідчої ситуації, а інколи й до тяжчих наслідків. Тому проведення тактичних операцій слід віднести до найскладніших форм взаємодії слідчих органів внутрішніх справ з працівниками інших служб. Ось чому важливо, щоб тактичні операції виконувалися членами однієї, постійно діючої слідчо-оперативної групи, особливо в тих випадках, коли в складі тактичної операції значне місце займають оперативно-розшукові заходи. 7. Поняття, значення, принципи, умови, зміст (елементи) планування розслідування. Взаємозв'язок планування і організації розслідування. Повнота, всебічність та об’єктивність розслідування злочинів значною мірою залежать від чіткої організації і планування процесу розслідування кримінальної справи — одного із загальних принципів методики розслідування. Організація розслідування є ширшим поняттям, ніж його планування. Організувати будь-яку діяльність, у тому числі і розслідування кримінальної справи, означає належним чином підготувати її, налагодити, визначити засоби і методи, упорядкувати та спланувати. Організація розслідування включає такі дії:
- розробка погодженого плану застосування сил і засобів місцевих правоохоронних органів (слідчого апарату, працівників оперативно-розшукових підрозділів, прокуратури);
- розробка плану реалізації заходів у справах, порушених за оперативними матеріалами;
- налагодження належної взаємодії слідчого з оперативними працівниками, експертами, громадськістю, які залучаються до розслідування (розкриття) злочину;
- забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою (СОГ), бригадою;
- чіткий розподіл обов’язків між членами СОГ;
- проведення регулярних оперативних нарад СОГ з метою обговорення результатів і визначення наступних завдань розслідування;
- налагодження систематичного обміну інформацією;
- планування роботи слідчого з урахуванням усіх справ, які є у нього в провадженні;
- забезпечення СОГ технічними засобами;
- відбір необхідного нормативного матеріалу і забезпечення нерозголошення даних досудового слідства Комплекс організаційних заходів у кримінальній справі має бути ретельно визначеним, конкретним і деталізованим. Дотримання цих вимог набуває особливого значення при розслідуванні складних і багатоепізодних справ слідчою групою або бригадою, коли чіткий розподіл функцій між членами групи або бригади є важливою передумовою забезпечення ефективного та швидкого розслідування. Організація розслідування повинна базуватися на сучасних досягненнях у галузі наукової організації праці. Планування та організація розслідування хоча й тісно пов’язані між собою, але різняться за змістом і функціями. Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з’ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. До завдань планування розслідування належать:
- визначення найраціональніших шляхів розкриття злочинів;
- забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності розслідування;
- забезпечення застосування засобів, прийомів і методів криміналістики з урахуванням особливостей кожної конкретної кримінальної справи;
- забезпечення найефективніших форм взаємодії між слідчими, експертними та оперативно- розшуковими підрозділами при розкритті та розслідуванні кримінальних справ;
- забезпечення досягнення мети розслідування з мінімальними витратами людських і матеріальних ресурсів, а також економне використання робочого часу слідчого. Існує кілька рівнів планування: планування роботи слідчого (календарний план), планування розслідування в конкретній кримінальній справі, планування проведення певної слідчої дії, планування здійснення тактичної операції, тактичного прийому; планування початкового, наступного та заключного етапів розслідування. Кожен рівень планування включає чотири основні стадії: 1) визначення загального напряму дій, формування мети, побудова версій і формулювання логічних висновків; 2) виділення обставин, які необхідно встановити; 3) визначення засобів, за допомогою яких буде встановлено обставини вчиненого злочину; прийняття тактичних рішень; 4) визначення виконавців і термінів виконання.
заходів, строків і виконавців повинні бути чіткими та конкретними. У плані неприпустимі загальні та неконкретні формулювання та завдання, такі, як “встановити винність підозрюваного”, “дати завдання органам поліції”, “з’ясувати обставини вчинення злочину”. Необхідно конкретно вказати, які саме обставини певної справи і за допомогою яких саме засобів підлягають встановленню, виконання якого саме завдання потрібно доручити органам дізнання і кому саме, якими мають бути строки виконання тощо.
8. Слідчі версії: поняття, ознаки, види. Побудова та перевірка слідчих версій. Однією з особливостей пізнавального процесу при розслідуванні кримінальних правопорушень є встановлення об’єктивних обставин кримінального провадження, тобто з’ясування усіх обставин події кримінального правопорушення. Встановлення даних обставин відбувається шляхом побудови та перевірки криміналістичних версій різного виду. Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. За своєю природою версії є різновидом гіпотез. Криміналістична версія за своєю логічною природою є: - самостійним різновидом гіпотези, яка використовується у розслідуванні; - пояснює пов’язані з подією кримінального правопорушення факти; - перевіряється у встановлені строки компетентними суб’єктами, встановленими законом методами і засобами. Криміналістична версія – це обґрунтоване припущення, що стосується сутності розслідуваного кримінального правопорушення або його окремих обставин, що має значення для його розслідування, і пояснює походження, зміст і зв’язок між цими обставинами. Криміналістична версія повинна відповідати ряду вимог: бути реальною; можливою для перевірки; обґрунтованою встановленими фактами; відносно простою, із чіткою та однозначною формулою; мати відношення до більш широкого кола фактів, що встановлюються в процесі розслідування кримінального правопорушення. У зв’язку із складною внутрішньою структурою, криміналістичні версії можна класифікувати за різними підставами: 1. За суб’єктом висунення : версії слідчого, прокурора, співробітника оперативного підрозділу, експерта, суду. Поділ криміналістичних версій за даною класифікаційною ознакою має дещо умовний характер: адже види версій можуть трансформуватися одна в одну, чи навіть об’єднуватися для вирішення спільних завдань. Версія співробітника оперативного підрозділу може трансформуватися у слідчу і знову перевірятися оперативником; ймовірний висновок експерта, що є різновидом експертної версії, може бути використаний слідчим як орієнтуюча інформація і перевірена ним при проведенні слідчих (розшукових) дій.
- За ступенем (мірою) визначеності висунутих припущень : типові та конкретні (специфічні). Типові версії , які висуваються за умови недостатності вихідних даних, найчастіше на початковому етапі розслідування кримінальних правопорушень дають загальне, приблизне пояснення наявних даних. Під час наступної перевірки помилкові варіанти відкидаються, а підтверджена типова версія деталізується й конкретизується, на її основі будуються конкретні версії. Провідне значення для побудови типових версій відіграє теоретична база, тоді як для конкретних версій – фактична база. Типовій слідчій ситуації відповідають типові криміналістичні версії, які перевіряються при проведенні типових слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій, оперативно-розшукових заходів.
- За об’ємом пояснення фактів : загальні та окремі. Загальні версії пояснюють сутність і зміст всієї розслідуваної події, а окремі – лише окремі її елементи (спосіб вчинення кримінального правопорушення, його суб’єкт та ін.). При розслідуванні конкретного кримінального правопорушення загальні та окремі версії утворюють систему: висувається декілька загальних версій, які, в свою чергу, обумовлюють відповідну систему окремих версій; слід пам’ятати, що жодна окрема версія не повинна суперечити загальній.
- За ступенем ймовірності : малоймовірні та найбільш ймовірні. Подібний поділ проводиться суб’єктом висунення версії і залежить від наявної доказової інформації, результату його власного оцінювання виходячи із набутих знань, умінь та навичок. Однак незалежно від міри ймовірності тієї чи іншої версії, їх необхідно перевіряти паралельно. Інколи відпрацювання саме малоймовірних версій приводить до результату.
- За часом побудови : первинні й наступні. Вказані версії потребують рівнозначної уваги, без будь-яких переваг. Адже нерідко у процесі розслідування, особливо при відновленні кримінального провадження, у якому досудове розслідування було зупинено, приходиться повертатися до «старих», тобто первинних версій.
- Відносно предмета доказування : обвинувальні та виправдовувальні. Обвинувальна версія – це лише одне із пояснень вчиненого злочинного діяння, альтернативою якого є виправдовувальна версія (контрверсія), яка припускає невинуватість особи. Обидві версії потребують рівнозначної об’єктивної перевірки. Побудова криміналістичних версій починається з моменту отримання вихідної інформації про кримінальне правопорушення та проходить такі етапи:
